Чи треба карати дитину?




Дитина, перш нiж стати дорослою людиною, проходить певні ступені розвитку і дізнається, що таке добре і що таке погано, саме для того суспільства і часу, в якому вона живе. В психології цей процес називається соціалізацією. Батьки відіграють дуже важливу роль в процесі соціалізації - саме вони не тільки можуть, але і, загалом, повинні показати своєму малюкові межі допустимої поведінки та правила, за якими живуть люди. Для цього використовуються два механізми: схвалення прийнятного, бажаної поведінки і покарання за небажану. Як показує практика, обійтися одними лише заохоченнями правильних вчинків не можна. Маленька дитина не в силах володіти собою, своїми емоціями, бажаннями і поривами, тому, час від часу, її поведінку необхідно направляти в потрібну сторону заборонами і навіть покараннями.

Не хочеться карати свою дитину! Може якось обійтися без цього? Якщо Ваша дитина має спокійний характер, в цілому слухняна і неконфліктна, то, зрозуміло, немає особливої необхідності карати її за проступки, таким дiтям достатньо розмови по суті проблеми або суворого зауваження. Крім того, Ви можете застосувати метод покарання, який вважається м'яким, але при цьому дуже дієвим. Це так званий метод природних наслідків.

Ви дозволяєте подіям йти своєю чергою, а дитинi - самостійно долати наслідки своїх же вчинків. При цьому Ваше завдання - допомогти їй отримати з цього урок. Скажімо, малюк розігрався з кішкою, незважаючи на ваші прохання цього не робити, і в результаті отримав пару подряпин. Можливо, наступного разу він не буде настільки активний в іграх з тваринами.

Спокійно зверніть увагу дитини на те, чому в результаті її вчинків відбулося щось і як наслідки цього вплинуть на її стан, бажання і плани. Малюк в змозі зрозуміти подібні речі починаючи з 2-2,5 років. Іноді неможливо втриматися від крику! Після сварки ми якийсь час не розмовляємо, і дитина начебто відчуває себе покараною. Це нормально?

Емоційна реакція дорослих на дитячі витівки цілком зрозуміла і часто допустима. Але тут є свої тонкощі. Ви не повинні приховувати свої почуття і негативні переживання ("я засмучуюсь через твоєї поведінку"), але при цьому повинні пояснити дитині, що саме і чому Вас так розстроїло. При цьому, неприпустимо прямо звинувачувати дитину, культивуючи в неї почуття провини і власної нікчемності.

Малюк відданий вам і щиро вірить, якщо мама кричить: "Що за кошмарна дитина!", то це саме так і є. Подібна впевненість сильно занижує самооцінку дитини. Подорослішавши, вона буде намагатися не вирішувати виникаючі перед нею питання та проблеми і долати перешкоди, а просто йти від них. Зрозуміло, що в сучасному житті таку поведінку не назвати продуктивною.

Протилежні мотиви - прагнення до успіху - формуються у дітей, які впевнені в собі, яких батьки не лаяли через дрібниці і, тим більше, не ображали. Тому, намагайтеся не кидатися грубими словами і образливими зауваженнями. Пам'ятайте: необхідно критикувати не дитину, а її вчинок, обов'язково вказуючи вихід із ситуації.

Що стосується методу "я з тобою не розмовляю", або просто бойкоту. Краще, якщо він буде застосовуватися Вами дійсно в крайніх випадках, щоб дитина розуміла, що мама дуже розсерджена. Інакше (сьогодні не розмовляємо - завтра розмовляємо) Ви просто подасте маляті прекрасний приклад маніпуляції, і цей захід перестане бути дієвим.

Чи є які-небудь "правила" покарань? Перш за все, це визначеність і послідовність. У батьків повинні бути чітко сформульовані подання з принципових питань розвитку та виховання дитини. Підносити їй ці знання краще у формі простих, однозначних, позитивних тверджень. Наприклад: "завжди говори правду" (а не "ніколи не бреши!"). Тобто малюк повинен мати чітке уявлення про традиції вашої сім'ї, про те, як потрібно поводитися і спілкуватися з оточуючими. Це і є принцип визначеності. Адже, погодьтеся, нерозумно карати дитину тільки за те, що вона просто не знала, як вчинити в якійсь ситуації, і тільки тому повела себе неправильно.

Крім того, обов'язково потрібно бути послідовними: погано, якщо слова мами чи тата нескінченно далекі від реальних дій. Це проявляється, перш за все, в нескінченних "сто перших" попередженнях. Якщо Ви говорите дитині: "ти будеш покараний", то виконуйте свою обіцянку. Інакше вона перестане Вам вірити, і статися це може дуже швидко. А ще послідовність повинна виявлятися й у наступному: за однакові проступки завжди має слідувати однакове покарання. Не можна сьогодні "не помітити", що малюк вимовив лайливе слово, тому що Ви втомилися і Вам лінь дізнаватись, хто навчив, а завтра, почувши те ж саме, вiдчитувати дитину.

Важливий момент - скільки часу пройшло між самим непристойним вчинком дитини і покаранням за нього. Цей період повинен бути мінімальним! І, нарешті, ніколи не карайте дитину, якщо вона хвора чи втомлена.

Чи варто карати дитину?

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити. Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти. Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам’ятка.Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров’я дитини.Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.Не нагадуйте дитині про її «старі гріхи». Не заважайте їй «починати життя спочатку». Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. «Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її з покоління в покоління!» — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. «Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання.

Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: «Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь». Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: «Жодного насильства!»Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу.

Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з’являються такі «дорослі» захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці «дрібниці» інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Що робити, якщо в дитини погана поведінка?

Яким чином сучасні батьки карають за погану поведінку і різні викрутаси своїх дітей? Деякі застосовуються каральні заходи: тьопають по попі малюка, примушують стояти в кутку чи лають.

Інші воліють філософію поневірянь: ігнорують його, позбавляють улюбленої речі, не дозволяють дивитися вечірні мультики або навіть перестають показувати дитині свою любов. Ви не замислювалися як всі ці заходи впливають на дитину? І взагалі як можна карати дитину? Коли дорослі хочуть поділити покарання на «погані» і «хороші», практично всі з них схиляються до такої думки, що фізичні покарання — це дуже не добре і напевно краще б за баловство оголосити дитині бойкот …Однак травма психологічна, яку батьки можуть завдати покаранням, визначається не видом впливу на дитину, а тим, що воно означає для вас і дитини в контексті ваших з ним стосунків.

Якщо дитина впевнений у вашій любові й своєї «правильності», то в такому випадку навіть сильний ляпанець, від втомленою і роздратованою мами, не завдасть йому особливої шкоди, тому як має епізодичне, сьогохвилинне значення. Але якщо ви дотримуєтеся думки про те, що покарання — це ні в якому разі не ваш метод, і при цьому, в глибині душі вважаєте дитину мало цікавим моральним слабаком, негідним турботи і любові, то через якийсь час у нього з’явиться тверда впевненість в тому, що він безглузде створення і нікому не потрібний. І тоді звичайна фраза, сказана в розпачі: «Як же ти так міг!» — Буде говорити вам про те, що в ньому розчарувався самий потрібний і близька йому людина. Це сильно занижує самооцінку дитини і не допоможе йому, коли він стане дорослим. Така людина буде намагатися не вирішувати виникаючі перед ним проблеми, а просто йти від них.

Природно, це не означає, що бити корисно, а засуджувати погано. Головне, що виховуючи малюка, ви повинні піклуватися про те, щоб у діях і стосунках з оточуючими у нього були правильні орієнтири, а це залежить скоріше від відносин з вами, ніж від того, як, коли і за що ви його покарали. А Ваші стосунки з дитиною будуть залежати, в першу чергу, від Вашого внутрішнього до нього відношення. Тому що, найчастіше, основа поведінки дитини закладається первісною реакцією батьків на той чи інший вчинок. Малюк спочатку щиро вірить і відданий вам.

Тому в першу чергу потрібно починати з себе і свого ставлення до дитини.Не кидайтеся образливими словами, не ображайте дитини. Пам’ятайте, що критикувати необхідно не дитини, а його вчинок, обов’язково показуючи вихід із ситуації. Так у нього буде формуватися прагнення до успіху і впевненість у собі.

Тому проблема буде звучати правильніше не «як можна карати дитину», а чи можна взагалі його карати? Для відповіді на дане питання необхідно зрозуміти конкретні причини чому дитина погано поводиться в тій чи іншій ситуації. Адже у дітей, навіть у найменших, завжди є свої мотиви поведінки.

Кiлькiсть переглядiв: 93